«Вогонь скорботи в серці на віки!»

І бачив я, і чув одного ангела, який летів посеред неба і промовляв гучним голосом: «Горе, горе, горе всім жителям землі…»

І побачив я великий білий престол і Сидячого на ньому,

від лиця якого втікало небо і земля і не знайшлося їм місця.

І бачив я мертвих: великих і малих, стоячих перед Богом.

І книги розкриті були, і інша книга розкрита, яка є книгою життя.

І судимі були мертві по написаному в книгах,

відповідно з ділами своїми.

І витре Бог всяку сльозу з очей їх,

І смерті не буде вже, ні стогону, ні хвороб уже не буде,

Тому ще це – вже минуло …

(«Євангеліє. Одкровення від Іоанна»).

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

I душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле.

Hi хрестика i нi могили –

То був такий навмисний голод…

Гуде земля, лунає спів церковний

А мученики всі пред Господом стоять.

Те, що було в цей рік голодний

Нам, браття, треба пам'ятать.

І сльози, і нестримний біль

За ті родини, що стоять перед очима,

Ми не забудемо про них,

Про жертв тоталітарного режиму.

Ми принесли вам квіти і свічки,

Ви в нашій пам'яті – навіки.

Батьки, сусіди, чоловіки й жінки,

І ви – замученії діти.